Братишка, одну историю я вспомнил, что просто моча рассчитанная по уровню космической станции, хаха! Сидели мы с парнем дома, скрестили ноги и во всю клацали по телефону, шарясь по сайтам закладок, ища чего-то особенного. Ну, знаешь, мне тогда пavaрасило и наткнулась я на объявление о бутирата. Ну, этого гирика я еще не пробовала. Думаю, что это животное, круче всех. Я сверкнула сноровкой, влила бабки и заказала себе у этого мэстера на промокашку.
Пока я тупо ждала, как прокаженная, намыслив остальные планы на вечер, я в голове уже представляла себя на мотоцикле с парнем, заливающейся смехом и радостью. Ну, представляешь? Все сияет и кайфуешь на всю катушку! А потом еще и манди ощущения примешь на городской крыше.
И вот, наконец, тот долгожданный звонок: "Девочка, твой грузик уже готов". Я прыснула с работы ровно за час до закрытия, чтобы не возникло никаких лишних вопросов. Быстренько окунулась в темные лабиринты переулков и дербанов, чтобы забрать свою сладкую дозу.
Чувствуешь, как адреналин начинает пучить кровоток, когда вот ты уже с карманами, что готовы взорваться от радости. Ладно, сказалась твоя любовь к экстремальному и опасному, поехали.
На мотоцикле, парень рулит и я довольная кручусь за ним. Пускай он и неразговорчивый, но всегда приятно на него посмотреть. Все мы разные, однако круглые зрачки его глаз придают ему притягательность и загадочность. Мы маневрируем среди толпы, словно гонщики на треке. Ветер в лицо, скорость, адреналин – это всё, что нам нужно.
Где-то там, в глубине подсознания, я начинаю чувствовать голод к жизни, к настоящим ощущениям. И тут, она, наша промокашка, словно небесный дар, появляется в кармане моего плаща. Этот маленький пакетик, полный силы и света, манит нас своим притягательным запахом.
На крыше одного высотного здания мы делаем остановку. Там, где всегда пустынно и романтично. Кажется, что это место создано специально для романтических встреч и душевных разговоров. Штакеты, отсыпающиеся куски, свешивающиеся с крыши, создают особый ощущение в окружении зеленых дербанов.
А тут мы уже с двумя катушками на себя наваливаем. Чувствуешь, как мир начинает таять в твоих руках? Как будто ты уплываешь в своем собственном мире, находясь внутри своей головы. Все вокруг становится сказочным и необычным, кажется, что ты в параллельной реальности.
Ну и конечно же, мы наслаждаемся моментами небывалой свободы. Забываем о проблемах, о будущем, о том, что нас ждет завтра. Все эти мытарства были недостаточно важны, чтобы оставить наместе сегодняшний момент.
| Мы говорим: мир тебе! |
Мир тебе! |
Поднимаем стаканы и пьем |
Забываем обо всем и кайфуем |
| Мы свободные, подобно птицам |
Мы ненормальные, и нам это нравится |
Стоит ли вообще о чем-то думать, когда ты находишься в таком состоянии? Нет, это время для того, чтобы просто наслаждаться моментом и быть счастливым. Но вот эта,
проклятая промокашка, делает свое дело.
Все вокруг начинает искажаться, словно фантик в руках у маленького ребенка. Мы снова на мотоцикле, но уже не такие уверенные в себе и в своих движениях. Но лицо парня по-прежнему спокойное и уверенное, как будто он крутит эту планету вокруг своего пальца.
А потом все быстро исчезает, словно туман перед глазами. Ты возвращаешься в реальность и начинаешь осознавать, что это было невероятное, но опасное путешествие. Но главное – ты возвращаешься целой и невредимой, и с огоньком в глазах говоришь: "Что ж, встречай, рутина!"
Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!